Пунктом 2 постанови Кабі­нету Міністрів України від 02 квітня 2002 року № 449 «Про за­твердження форм державного акта на право власності на зе­мельну ділянку та державного акта на право постійного корис­тування земельною ділянкою» (на сьогодні втратила чинність) визначалося, що раніше видані державні акти на право приват­ної власності на землю, державні акти на право власності на зем­лю, державні акти на право влас­ності на земельну ділянку та дер­жавні акти на право постійного користування землею залиша­ються чинними і підлягають за­міні у разі добровільного звер­нення громадян або юридичних осіб. Статтею 58 Конституції України визначається, що зако­ни та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 2 розділу VII Закону України «Про Державний зе­мельний кадастр» визначаєть­ся, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважають­ся сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового но­мера.

Для внесення даних про зазначені земельні ділянки до Державного зе­мельного кадастру (проведен­ня державної реєстрації) їх власникам необхідно зверну­тися до землевпорядної ор­ганізації та замовити розроб­лення технічної документації із землеустрою щодо встанов­лення (відновлення) меж зе­мельної ділянки в натурі (на місцевості) на кожну земельну ділянку.

Після реєстрації земельних ділянок у Державному зе­мельному кадастрі і отри­манні витягів про земельну ділянку слід звернутися до структурного підрозділу Дер­жавної реєстраційної служби України за місцем знаходжен­ня земельної ділянки для про­ведення державної реєстрації прав власності на земельні ділянки, які зазначені в дер­жавному акті. За результата­ми державної реєстрації пра­ва власності в державному реєстрі речових прав на неру­хоме майно, на кожну земель­ну ділянку буде видано витяг з реєстру прав власності про реєстрацію права. Зазначені витяги разом з державним актом будуть засвідчувати пра­во власності на земельні ді­лянки.